Чернігів – місто-герой України

June 22, 2022 / Подорожі,

Світлини для цього допису були відібрані ще минулого року, він мав інші назву та текст. А я збиралася поділитися лише своїми теплими спогадам про рідний Чернігів та показати наше затишне та мальовниче місто.

Але мушу розповісти й іншу історію.

Мабуть, кожен із нас зараз мріє ще раз прокинутись 24 лютого і зрозуміти, що це був просто дурний сон, що не було цього жаху і неосяжної трагедії, які чинять своїми руками росіяни.

І тоді, як і майже кожного літа, я би збирала зараз валізи в свій улюблений мирний Чернігів, готувала би подарунки та вибирала б сукні для довгоочікуваних зустрічей.

Я би чекала на найважливіші події, насамперед набутися разом з близькими, наговоритися в саду з мамою та на кухні з бабусею, обійнятися з друзями та провести з ними час, нагулятися улюбленими місцями, посмакувати в найзатишніших кафе, в черговий раз показати доньці щось із свого дитинства, зараз їй це дуже цікаво.

Але, на жаль, це не сон, хоч так важко це усвідомити.

24 лютого 2022 року я прокинулася від слова «Почалося», воно завжди лунатиме у моїй голові. А наші близькі у Чернігові та мільйони людей по всій Україні прокинулись від вибухів російських ракет.

Той ранок змінив життя кожного українця назавжди.

Цей допис я хочу присвятити своєму рідному Чернігов, затишному і старовинному місту-герою над Десною, яке разом з Києвом заклало основу Київської Русі близько 14 століть тому.

Але з сусідами нашому місту не пощастило.

Чернігівська область має спільний кордон з Росією та Білоруссю.

І на перетині кордонів трьох держав у селі Сеньківка (Україна) зведена стела «Три сестри», що символізувала дружбу України, Білорусі та Росії.

У нашу юність саме там щоліта проводилися фестивалі дружби народів для молоді. І саме звідти 24 лютого відбувся військовий напад Росії на Чернігівську область, і з територій цих двох держав в Чернігів підступно полетіли ракети, така ось «дружба»…

Частина наших близьких людей змогла виїхати з міста, частина залишилась, у тому числі і моя бабуся, яка народилася у Чернігові у 1940 році і пам’ятає ще Другу світову війну та життя в тодішньому післявоєнному Чернігові.

Пам’ятаєте, як ми казали своїм бабусям (впевнена, що майже кожен колись так робив): «Ну яка війна у 21 сторіччі, який голод? Адже “ніколи знову”, людство вже все усвідомило, який гарний та сучасний наш світ».

І як багато фактів ми тоді не знали.

Ми просто наївно вірили, що для кожної людини в цивілізованому світі давно очевидні базові істини, що війна це погано, загарбання чужого це погано, будь-які прояви насилля це погано. Погано і абсолютно неприпустимо.

Але, як з’ясувалося, Росія виховала в своїх громадянах зовсім інші цінності, якщо це слово тут взагалі доречне.

Тепер наші бабусі та дідусі переживають повномасштабну загарбницьку війну вдруге.

То що зробити нам, аби наші діти та їх нащадки більше ніколи не знали війни у цьому начебто розвиненому та сучасному світі?

Від наших близьких людей я знаю про війну та життя у блокадному Чернігові не тільки з новин, і аж ніяк не з телевізора. 27 лютого по відео-зв’язку в режимі реального часу ми бачили шокуючі наслідки влучання потужної ракети у двір наших родичів прямо у центрі міста. На щастя, вони не постраждали, і залишилися лише без одного вікна та балкона, на відміну від сусідів та будинків навколо, а також без води, тепла та електроенергії, як і все місто.

Розстріли російською армією цивільного населення при його спробах дістати воду, їжу, ліки, виїхати з міста, доставити життєво необхідні речі, відновити хоч якесь електро- та водопостачання, а також жахи та злочини, вчинені російськими солдатами на окупованих околицях Чернігова та області, це теж страшна правда, на жаль.

Чернігів зазнав величезних втрат, але вистояв завдяки героїчним зусиллям та єдності своїх неймовірних людей та захисників. Чернігову присвоєно почесну відзнаку «Місто-герой України».

За 37 днів непреривних обстрілів та блокади російською армією зруйновано та пошкоджено близько 70% міста, в тому числі житлові будинки, лікарні, школи, дитячі садочки, культурна спадщина, інфраструктура міста та мости, необхідні для евакуації та забезпечення міста. Сотні цивільних дорослих та дітей загинуло та поранено. Багатьом постраждалим потрібне довге та дороге лікування. Безліч сімей втратили свої домівки та все, що у них було.

Цю фотографію я зробила близько 10 років тому зі свого балкона. Бачите готель Україна?

Так тепер він виглядає після бомбардування російською армією. Стоп кадр з відео Сергія Ломоси, знятого у березні 2022 року.

На даний момент місту та області необхідна допомога для відновлення та укріплення.

Чернігову все ще загрожує нове вторгнення російської армії, адже обстріли області не припиняються досі навіть після звільнення від російських окупантів.

Способи допомогти ЧЕРНІГОВУ та його мешканцям я зібрала нижче. Якщо ви знаєте ще якісь, напишіть мені, додам їх.

Благодійний фонд «Дах-Чернігів» https://www.facebook.com/roofchernihiv/
Волонтерська організація «Волонтери Миру» https://www.instagram.com/volontery_myru/
ГО «Евум» – допомога онкохворим дітям https://www.facebook.com/ngoevum
«Балсанка» – волонтерське об’єднання Чернігівської області https://www.facebook.com/balsanka/
Волонтерський фонд ROKET TEAM https://www.instagram.com/roket7778/

Способи допомогти УКРАЇНІ в цілому:

Благодійний фонд Сергія Притули https://prytulafoundation.org/uk
Благодійний фонд «Повернись живим» https://savelife.in.ua/donate/

Дякуючи долі, в мене немає власних фотографій зруйнованого Чернігова. Ними люб’язно поділились колеги: Максим Чуб, Андрій Олексієнко, Костянтин і Влада Ліберови, Сергій Ломоса.

Ця війна – один безмежний спільний біль для всіх українців та свій особистий біль та трагедія для кожного окремо.

І давайте скрізь називати речі своїми іменами, якими б очевидними вони нам не здавалися. Це також спосіб допомогти Україні. Адже російська пропаганда не знає ні меж ні совісті та отруює весь світ.

Це війна, це геноцид. Росія агресор та терорист.
Лише Росія винна у війні та продовольчій кризі у світі.
В Україні не громадянська війна, не конфлікт та не криза. Це жорстокий та безпідставний напад Росії, як і 8 років тому.
Українці та росіяни не братні народи і ніколи ними не були, це лише пропаганда та вигадки Росії. У нас інша мова та культура, які зазнавали страшних утисків від Росії протягом століть і дотепер на окупованих територіях.
Абсолютна більшість росіян підтримують війну проти України, агресію проти українців тим чи іншим чином, або як мінімум толерують її. Щоб в цьому впевнитись, достатньо хоча б випадково почути реальні розмови росіян на вулицях закордоном. Якщо виключення і бувають, то їх відсоток мізерний, на жаль.

Україна на своїй території і захищає загальнолюдські цінності та свободу не лише свою, але і усієї Європи, адже ми всі чули погрози керівництва РФ. А от заради чого воює Росія?

З нами правда та підтримка всього цивілізованого світу.

Україна обов’язково переможе🇺🇦 Але, на жаль, час та перемога вимірюються життями українців та українських Героїв, тому Україна потребує ще потужнішої допомоги та припинення спонсорування країни агресора на всіх рівнях та будь-яким чином.