Як я стала фотографом

Навіть дивно, що у моєму блозі досі не було цієї історії.

Колись давно я побачила дитячий фотогурток на зйомках у парку. Досі пам’ятаю це відчуття, тягнуло мене туди, як магнітом! Але займатися там батьки мені не дозволили.

Тож я не фотографувала з дитинства, у “червоній” кімнаті бувала рідко, до фотокамери доступу не мала. Але будь-які гарні зображення завжди приваблювали мене, і я сама створювала їх усіма доступними способами. І продовжувала бачити кадри всюди.

Дитиною я була дуже творчою, малювала, вишивала, успішно займалася багатьма видами рукоділля, брала участь у виставках.

На подив оточуючих, у старших класах я перейшла у фізмат, вступила до технологічного університету та отримала червоний диплом інженера. Тоді й сталося те, що, мабуть, не могло не статися.

Дефіцит творчості за ці роки так накопичився, що 2005 року, на другому курсі, я з новим натхненням повернулася до акварелі. Але малювати та розробляти схеми для вишивання по чужих фотографіях було не цікаво. Про авторське право я тоді навіть не чула, але інтуїтивно хотілося створювати лише своє, від початку і до кінця.

Дуже доречно тоді з’явилися перші цифрові фотоапарати (про те, що вони мають налаштування, я в той час не здогадувалась), і доступ до Інтернету став можливим.

І понеслося: самонавчання, фотоклуби, виставки, конкурси, перемоги, нагороди, велика персональна виставка у 2007 році, репортажі, портрети. Виявилося, що фотографувати людей, їхні щирі емоції мені подобається найбільше.

Чи є тут ті, хто пам’ятають ці старі світлини?

У квітні 2009 року мене запросили зняти весілля, одразу у величезному малознайомому Києві та за гроші. Я ризикнула і раптом стала затребуваним комерційним фотографом.

Постав вибір – залишатися на чужорідній для мене роботі або стрибнути в невідомість та справу, якою я жила. Думаю, не варто пояснювати, що я вирішила. І розпочалася одна з найцікавіших частин цієї історії.

Весільним та сімейним зйомкам у результі я присвятила понад 10 років. За цей час народилася донька, ми переїхали до Чорногорії, де розпочався новий етап роботи та творчості, складний, зовсім не схожий на зйомки у своєму місті, але такий гарний та захоплюючий!

Всі ці роки я почувалася абсолютно на своєму місці, фотографувала стільки чудових людей, знайшла багато друзів серед клієнтів та колег.

Але настав час рухатися далі, і з 2018 року я захопилася стоковою фотографією. Про це я писала в постах цього блогу Привітання та Публікації.

Ця історія без жодних висновків та підсумків, вона продовжується, і я не знаю, що буде далі. Але все ще фотографія та робота з людьми моя улюблена справа.

Зараз відчуваю потребу повертати собі старі захоплення, заради яких я й почала фотографувати. Та й донька все частіше просить навчити її усьому, що вмію. Мрію про художню майстерню у своєму будинку, планую додавати нові візуальні напрямки, відео, розвиватися далі у фотографії, підкорювати нові вершини та якось поєднувати все це у своїй реальності.

Дякую, що приділили мені свій час!

Якщо у вас є питання, із задоволенням відповім на них у соцмережах, всі мої контакти тут. Та й просто мені приємно дізнатися, що хтось читає мій блог 😉

Щоб подивитися актуальні роботи, ласкаво прошу до Інстаграму.

P.S. Тут мені ще дуже хочеться подякувати всім, хто з самого початку вірив у мене, підтримував у непростих рішеннях, приходив на виставки, допомагав, довіряв свої найважливіші моменти та окриляв добрими словами, ви не уявляєте, як це було важливо для мене і тоді і зараз ❤️

Поділитися цим дописом

Вам також може сподобатись